Олександра Єфименко
У Богдана день народження 13 лютого, і свій тридцятирічний ювілей і 31 рік він зустрів у російському полоні. Ліля Іващик — дівчина військового бригади спеціального призначення «Азов», яка вже була героїнею одного з наших матеріалів. Минуло рівно півтора роки з моменту її інтерв’ю для Громадського радіо і 23 місяці полону її коханого. Він — один з оборонців заводу «Азовсталь», а Ліля пригадує свою розповідь для нашої редакції, як перший випадок, коли вона розповіла їхню історію.
Ліля і Богдан познайомилися у 2019 році в інтернеті, він вже тоді був військовим української армії, вона — артистка і танцівниця столичної оперети. Ми вирішили з’ясувати в Лілі, що змінилося для неї за цей час:
«Із хороших новин — не змінилося нічого. Я продовжую чекати на нього і боротися, як можу».
За час полону інформації майже немає. Крихти новин Ліля, як і більшість близьких військовополонених, збирають у пабліках і читають у новинах. Іноді вони бачать новини, як комусь із захисників Маріуполя російські суди виносять «вироки» в 20 років ув’язнення, або пожиттєві. Про те, чи був подібний суд у Богдана, Ліля не знає. Останній обмін, в якому були бійці «Азова», відбувся 6 травня 2023 року, після цього в жодному з обмінів представників цієї бригади не було. Ліля розповіла короткі відомості, які їй передали звільненні побратими Богдана: на момент травня минулого року його утримували у Донецькому СІЗО.
«Передали, що тримається. Ми намагалися з його рідними, з мамою, з сестрами, писати листи через Червоний хрест, який давав нам певний алгоритм дій, як це зробити. Але підтверджень про те, що листи доходять — немає. Я не можу уявити, як виглядає мій хлопець зараз», — говорить Ліля.
На сайті президента України є петиція «Призупинити надання російським військовополоненим права на телефонний зв’язок», вона набрала 25731 голос з 25 тисяч необхідних. Ліля Іващик пояснює необхідність підпису цієї петиції так:
«Ми бачимо, як виглядають російські полонені у нас. Щодо них дотримуються всіх норм Женевської конвенції. Їм дозволяють дзвінки, їх нормально годують. Вони навіть, здається, якщо я не помиляюся, можуть там працювати. Тобто це взагалі не ті умови, в яких у полоні перебувають наші військовополонені. Ми ставимось, навіть до ворога за правилами ведення війни. Росіяни цього не роблять. Відповідно, хотілось би, щоб російським полоненим не так чудово жилось у нас в полоні». Під петицією є Лілін підпис теж.
Із Лілею ми майже щотижня бачимося на регулярних акціях на підтримку військовополонених українських військових. Нерідко вона просто з акцій іде на репетиції в театр, іноді з нею приходять колеги, щоб підтримати заклик для пришвидшення звільнення людей:
«Ці акції — нагадування, в першу чергу, своєму суспільству. Плюс, це іноземні ЗМІ, які пишуть для своїх медіа. На ці акції приходять і їх бачать військові, які, можливо, тут проходять реабілітацію або в відпустках. Вони бачать, що люди не живуть своєї життя спокійно і розмірено, що вони переживають за полонених. Сьогодні полон може статися із кожним. Ми живемо в час війни і це також нагадування, що війна триває. І вона не десь далеко, вона тут, от всюди, у всіх містах, де ми виходимо».
Ліля відкриває чат у «Телеграмі» з Богданом, — він весь усіяний червоними сердечками. Три червоних сердечка в одному повідомленні. Щоденно, 23 місяці поспіль. «Ми мали плани на спільне майбутнє, якого, на жаль, поки що немає через війну, через росіян, але я щиро вірю, що важким шляхом, але це станеться», — каже дівчина і пригадує, коли телеграм видалив його аккаунт, через те, що ним не користуються довгий час — важкий спогад. Вона продовжує писати в їхній спільний чат, але тепер біля кожного з таких повідомлень позначка «не доставлено».
Усі фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо
Читайте також:
- Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
- Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
- Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
- Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
- Полон. Історія «Мами Тані»
- Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
- Полон у 70 років. Історія Хрещеної
- Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
- Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
- Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
