«Сусіда застрелили, ми хоронили його в городі» — Максим Мулик про життя в окупації під Бородянкою

«Сусіда застрелили, ми хоронили його в городі» — Максим Мулик про життя в окупації під Бородянкою

Початок повномасштабної війни Максим Мулик зустрів у Києві. Цього ж дня, 24 лютого, разом зі своїми батьками він виїхав на дачу у село Стара Буда, розташоване поблизу селища Бородянка. Гадав, так буде безпечніше. Втім, реальність виявилася іншою.

Російські війська зайшли до Старої Буди 15 березня. Близько двох тижнів сім’я прожила в окупації. Чоловік згадує: аби абстрагуватися від жахіть, що відбувалися довкола, він намагався зайняти себе хатньою роботою і книгами. Увечері родина збиралася разом біля каміна — щоб відволіктись, Максимова мама читала вголос «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фіна» Марка Твена.

Вечірні читання книг біля каміна в період окупації/Фото надане Громадському радіо

З часу повномасштабного вторгнення Максиму довелося дізнатися про трагічну загибель друга, поховати вбитого сусіда, спостерігати за мародерством російських окупантів та самому опинитися під дулом ворожого автомата. Більше про те, як жилося чоловіку в оточенні «русского мира», читайте далі.

«Це нагадувало страшний сон або сюжет фільму»

У перші дні війни у селі Стара Буда зник інтернет і телебачення. Потому — електрика і газ. З боку Бородянки чулися вибухи. Літаки та гвинтокрили літали дуже низько, просто над деревами. Через обстріли людей під час евакуації Максим та його рідні вирішили нікуди не виїжджати і залишилися на дачі.

«Коли ще був зв’язок, я зідзвонювався зі своїми друзями. Мені розповіли багато страшних історій. Зокрема про те, що розстріляли мого однокласника, з яким я сидів за партою, та його дружину. А їхня шестирічна дитина залишилася сиротою. Спершу я в це навіть не повірив. Думав, що якась помилка», — згадує Максим.

Зруйновані будинки в селі Стара Буда/Фото надане Громадському радіо

Артилерійські обстріли змінилися вогнем з автоматів. Максим та його батьки побачили зі свого вікна, як палає будинок сусідів. Набрали у відра води й побігли гасити вогонь. Там зустріли російських військових і власницю будинку. Та сказала їм повертатися, бо все вже згоріло.

«Те, що було потім, нагадувало страшний сон або сюжет фільму. Постріли почали лунати просто біля нас. Разом з батьком ми піднялися на другий поверх та побачили під будинком танк із літерою «V». Той момент, коли башта із кулеметником повернулася в наш бік, я не забуду ніколи. Тієї ж миті нам почали вибивати двері та трощити вікна. Мама кричала, аби нас не чіпали. Казала, що ми мирні люди.

У наш дім забіг натовп російських солдатів. Вони крикнули, аби ми виходили з документами і теплими речами. У цей час в іншій частині села збирали жителів і влаштовували допит. Ми вже хотіли виходити і раптом командир рашистів закричав: «По нас працює міномет, всі в будинок!». Після цього їхній БТР переїхав наш двометровий паркан і припаркувався під дверима.


Слухайте також: Один проти орди: як 64-річний бучанець самотужки зупинив колону російської техніки


Росіяни забігли в наш будинок, лягли на підлогу. Один із них сказав: «Тут десь працює корегувальник вогню. Швидко віддавайте свої телефони». Я віддав смартфон. Російський військовий здивувався, що він увімкнений. Близько тижня в нас не було світла — я ж економив заряд. Упродовж хвилини він намагався розквитатися з моїм телефоном: бив його об одвірок, потім побив гострою частиною молотка. Пробив майже наскрізь. Після цього наш будинок почали обшукувати, а нас допитувати. На кухні вистрілили в підлогу. На щастя, їм не вдалося знайти мій дрон. Інакше мене вже могло б не бути. Все могло закінчитися плачевно», — наголосив Максим.

Телефон Максима, який побив російський військовий/Фото надане Громадському радіо

Після огляду «головний» військовий передав по рації, що корегувальник працює з іншого місця. Хлопець почув позивний солдата — «Амур». Росіянин запитував, чи бачив Максим та його батьки у селі українських військових, ким вони працюють, скільки заробляють. Цікавився цінами в Україні та порівнював їх із російськими. Після цього вимовив: «Ваш Зеленський загрався, вам не можна вступати в НАТО. Насправді два довбо**би не змогли домовитися між собою».

«Я не вважаю свого президента таким, але те, що російський офіцер висловився так про Путіна, хоч трохи обнадіює. Російські солдати теж бувають різні. На щастя, нам трапилися більш-менш адекватні. До нас не застосовували силу і нас не грабували. Тому я бажаю їм швидкої безболісної смерті, якщо вони до нас ще раз сунуться», — іронічно зазначив Максим.

«Ми хоронили сусіда в городі біля будинку. Його дружина і сестра обгоріли, коли намагалися його врятувати»

Деяким жителям села пощастило менше. Двір Максимового сусіда розстрілювали з ручного гранатомета. Господаря будинку, 70-річного чоловіка на ім’я Василь, застрелили з автомата. Помираючи, він кричав від болю. По його подвір’ю росіяни випустили три міни. Дві з них розірвалися, одна застрягла в будинку, який росіяни продовжили розстрілювати з автоматів.
У будівлі в цей час було десятеро людей, які тікали з Бородянки. Двох дітей, 5 і 8 років, ранило в ногу і бік. Всередині будинок був у слідах від пострілів.

Будинок сусіда. У нього застрягла міна, що не розірвалася/Фото надане Громадському радіо

«Сусіда ми поховали через два дні. У його городі поблизу будинку. Його дружина і її сестра обгоріли, коли намагалися дістати його з полум’я. Росіяни сказали, що Василь був провокатором і заборонили ховати його на кладовищі. До речі, своїх власних вбитих вони не відправляли додому, а також закопували у нас.

Я точно не знаю, що там сталося. Чув, що в будинку сусіда переховувалися двоє військових ЗСУ. Казали, що один з них згорів у приміщенні, а іншому вдалося заховатися з перебитими ногами. Можливо, Василь відвертав увагу росіян, коли наші відступали. Але це лише мої припущення.

Максим та інші мешканці села ховають вбитого росіянами сусіда на його городі/Фото надане Громадському радіо

Після того, як росіяни поїхали в іншу частину села, перед нами відкрилася картина погромів, повалених парканів та дерев, палаючих будинків, полів і лісів. Люди вибігали все це гасити. Ми з мамою носили відра з водою. Я вже ледве ходив, але коли бачив поруч 60-літню сусідку, яка героїчно гасила вогняну стіну віником, зрозумів, що нема коли відпочивати. Ми загасили вогонь», — розповів Максим.

Пожежа в полі після обстрілів/Фото надане Громадському радіо

Слухайте також: Знімали на камеру, а перед цим били по ребрах — житель Козачої Лопані про знущання окупантів


Кілька днів чоловіка, у якого знайшли рушницю, тримали в ямі у лісі

Росіяни поселилися у селі, а деяких людей вигнали з їхніх будинків. Почали мародерити: забирали машини, виносили все, що могли. Грабували пенсіонерів та дачників. За словами Максима, це виглядало жалюгідно і водночас огидно.

Він згадує: в одного з чоловіків, мисливця, знайшли ніж і пневматичну рушницю. Його катували: зламали ребра і перебили ноги. Кілька днів чоловіка тримали в ямі у лісі. Змусили стояти на колінах та із зав’язаними руками. Згодом відпустили. Але наказали, аби він п’ять разів на день відмічався, якщо хоче залишитися живим і побачити своїх дітей.

«Інколи до нас заходили росіяни. Спілкувалися, розпитували про щось. Один із їхніх головних, який назвався «Охотніком» (здається, його позивний «Алтай») казав нам, що скоро Києва не буде. А ще: «Развалили такую прекрасную страну, как Советский Союз» і «Ваши фашисты в Гостомеле и Бородянке бомбят мирных, а мы их достаём из подвалов». Це при тому, що біженці з Бородянки розповідали: коли місцеві люди розгрібали завали, росіяни відкривали по них вогонь з автоматів.

Якось я почув фрагмент розмови солдатів, які проходили повз наш двір: «Ми його пиз**м, пиз**м, а він все кричить «Слава Україні!». Мабуть, катували когось.

Бліндаж, що залишився після російських військових/Фото надане Громадському радіо

Одного разу ми з батьком вийшли годувати покинутого пса і набрати води із колодязя. Нас побачили російські солдати. Ледь не застрелили. Направили автомат просто в обличчя. Розпитували, хто ми, дивилися документи. Я зметикував сказати, що знаю «Охотніка» та «Амура». Після цього вони заспокоїлися і відпустили нас. Дозволили нам там ходити. Коли ми повернулися додому, я усвідомив ситуацію. Це був мій другий день народження», — згадує Максим.


Слухайте також: «Із 32 коней вижили 14»: історія власниці стайні, яку російські окупанти знищили в Гостомелі


Під час окупації страждали не лише люди, але й тварини. По селу бігали голодні покинуті коти та собаки. Від голоду та спраги мукали корови з агрофірми, що знаходилася досить далеко від Максимової дачі. Втім, чоловікові здавалося, що це було за 20 метрів від будинку. За його словами, ці звуки були ще страшнішими за вибухи артилерії.

Зруйнований будинок у Бородянці/Фото надане Громадському радіо

«Був випадок, коли чоловік помер просто від страху — зупинилося серце. Тож вбивають не лише кулі чи ракети. Психологічно найскладніше, коли ти не знаєш новин. Коли знаходишся місяць без світла, зв’язку та інтернету. Раз у кілька днів ми на 10 хвилин вмикали радіо у нашій машині. Сподівалися почути хоч щось.

Коли росіяни виїхали, ми навіть не повірили в це. Пройшлися, щоб подивитися на руйнування. Зрозуміти повну картину. Люди на велосипедах виїжджали до сусіднього села. Розповіли нам, що деякі села вціліли більше, а в деяких було зруйновано близько 90% будинків. Вони зустріли там одного діда, він розповів: «Заховався у погребі. Вийшов — а будинку вже нема».

Російський окоп та сміття, що у ньому залишилось/Фото надане Громадському радіо

Коли в село приїхали наші ЗСУ, вони порадили нам виїжджати з міркувань безпеки. Адже російські військові могли ще повернутися. Тож ми їх послухали», — поділився спогадами Максим.


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини