facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Коли говориш про права людини, тобі одразу прилітає ярлик «марксист» і «лівак» — письменник Олесь Барліг

Інтерв'ю

Ми досі живемо в патріархальному і гетеро нормативному світі, вважає поет, прозаїк, драматург Олесь Барліг.

Коли говориш про права людини, тобі одразу прилітає ярлик «марксист» і «лівак» — письменник Олесь Барліг
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 6 хвилин

Гість — поет, прозаїк, драматург Олесь Барліг.

Про насильство та емпатію

Анастасія Багаліка: Як склалося ваше стале ставлення до того, що чоловік — це не означає «той, хто проявляє насильство стосовно жінки, і забезпечує собі цим якесь певне „чоловіче право“», як це сформульовано в уяві багатьох наших громадян?

Олесь Барліг: Ми всі перебуваємо у цьому процесі. Оскільки я народжений наприкінці Радянського Союзу, і я соціалізувався в патріархальному світі, де легітимізувалися, внормовувалися якісь появи насильства, які навіть не маркувалися як прояви насильства, вони сприймалися як норма. І потребувалася якась свідома робота над собою, якась рефлексія, читання літератури, знайомство з досвідом інших людей, щоб в якомусь віці зрозуміти, що якісь речі є ненормальними та неможливими.

Це процес, в якому неможливо сказати: «Я все усвідомив, я все збагнув, я досягнув дзену в цьому».

  • Я думаю, що насильство — це та річ, яка просякає наше суспільство на багатьох мікрорівнях, і свідома людина має впродовж всього життя шифрувати та розшифровувати кожний цей прояв окремо, аналізувати механізми, прояви цього насильства, і намагатися дати собі відповідь: «Що я можу зробити, щоб цей механізм не працював. Максимально унеможливити функціонування цього механізму».

Одна з провідних задач художньої літератури — розвивати емпатію. І потреба в емпатії (хоча, здавалося б, насильство, про яке ми чуємо з новин про окуповані території, нібито нас спонукає залізти чим глибше в мушлю й обрости товстою шкірою, щоб якомога менше відчувати, щоб зменшити цей травматичний досвід війни для себе). Але з іншого боку, ми розуміємо, що всі ми травмовані зараз. У зв’язку з цим наші механізми розуміння, як коректно говорити один з одним зараз в суспільстві, потребують ще більшої емпатії від нас.


Слухайте також: В Україні домогтися покарання для кривдника практично неможливо — Ханєва про домашнє насильство


Про дестигматизацію

Олесь Барліг: Як журналіст я вже не працюю, але коли я працював на телебаченні, то однією з провідних тем в моїй роботі були права людини, дестигматизація, виведення з тіні людей, які перебували на маргінесі інформаційного простору.

Коли я тільки прийшов працювати на радіо в Запоріжжі, ми вели програму раз на тиждень, це було державне мовлення… Ми захотіли запросити на ефір ЛГБТ-активістку. Нам редакторка категорично заборонила, вона сказала, що це буде «пропаганда».

Андрій Куликов: Я навіть чую, як ви усміхаєтесь на це.

Олесь Барліг: Усмішка допомагає згладити травматичний досвід, який ти згадуєш. Через сміх ми дистанціюємося від цього травматичного досвіду. Це був десь 2007 рік.

Анастасія Багаліка: У мене з того часу теж є травматичні спогади, про початок моєї роботи в журналістиці, коли була тема домашнього насильства, і були одні з перших шелтерів-прихистків, які займалися допомогою жінкам, які постраждали від домашнього насильства — і це не вважалося темою, яка варта уваги в медіа. Я пам’ятаю, як мені редактор в очі говорив: «Чому ми будемо лізти в чужі сімейні проблеми?». Багато що змінилося з того часу?

Олесь Барліг: Так, зміни відбулися беззаперечні, бо коли я йшов із державного телебачення, воно вже було тоді Суспільним, і висвітлення груп населення, які тривалий час екзотувалися, стигматизувалися, дискримінувалися — висвітлення їхньої ідентичності, проблем, розмови про їхні права стали пріоритетним явищем. І ми звертали дуже активно увагу на правове питання, права людини. На відстані з 2007 по 2018 рік це вважається якоюсь прірвою медійною…

Андрій Куликов: А чому так сталося?

Олесь Барліг: Пішли люди, які цензурували самі себе. Я не думаю, що ця редакторка, яка нам у 2007 році заборонила запрошувати ЛГБТ-активістку, була свідома агресивна гомофобка. Я думаю, що це була скоріше людина «радянської закалки», яка боїться «а як би чого не вийшло». Мовляв, от раптом ми запросимо цю активістку, а завтра начальство подзвонить, і скаже: «А що ви собі тут дозволяєте?».


Читайте також: Як обмежувальний припис допоможе зупинити домашнє насильство?


Олесь Барліг/Фото Тетяни Орлової з Facebook

Про ненависть до профеміністів від інших чоловіків

Анастасія Багаліка: Серед чоловіків, які висловлюють феміністичні ідеї, яких можна назвати профем, трапляються такі випадки, коли інші чоловіки їх не розуміють, і навіть починають хейтити за якісь певні висловлювання. Чи було у вас таке?

Олесь Барліг: Я певним чином до цього звик. У нас якось кілька років тому унормувалося в діалогах у соцмережах розкидування ярликами «ліваки» і «праваки». І це вже, мені здається, досягло якоїсь критичної межі комічності. Коли люди просто в розмові зненацька вихлюпують це слово, як якийсь самодостатній аргумент, який не потребує заперечень, оскаржень. От він вагомий аргумент — саме це слово в діалозі, коли його тобі викидають. Але мені здається, це перетворилося на беззмістовну абстракцію, коли цим словом просто жонглюють, не вкладаючи в них свідомого змісту. А маючи якісь узагальнені страшилки в голові про когось.

Коли ти щось говориш з позиції фемоптики, з позиції постколоніальної оптики, ЛГБТ — дуже часто прилітає: «Та ви ліваки кончені», «ви марксисти». Коли тільки починаєш говорити про права людини, про якісь активності з протидії насильству, одразу прилітає «ви марксисти».

Та ж сама ЛГБТ-культура, мені здається, формувалася в опозиції до гетеронормативної. Вона формувала свою естетику, світогляд, ідеологію в контрдіалозі з гетеронормативністю. Можна говорити про те, що квірідентичність формувалася ще в іншому просторі, ніж ЛГБТ-світогляд (який більш унормовував людину у протиставленні гетеронормативній культурі), а квір поставала в суспільстві, яке було більш правовим, вільним, з більшою кількістю ресурсів для саморефлексії і усвідомлення свого вибору. І вона вже набувала інших світоглядних маркерів.

Про вплив СРСР і  марксистської культури

Олесь Барліг: Зараз у свої 37 років я розумію, що в юнацькому віці я перебував під впливом марксистської культури. Вона мала на мене плив. Я свідомо чи не свідомо (мабуть, не свідомо), намагався цій марксистській культурі догоджати, вписуватися в якісь патерни поведінки, які були легітимними для цієї марксистської культури. І просто зараз, озираючись на цей досвід, я розумію, що це було в моєму житті. І я щось роблю, щоб вийти з цього шаблону.

Анастасія Багаліка: Успішно вдається?

Олесь Барліг: Мені здається, що так, але тут страшно зарікатися. Бо я можу бути впевнений, що так, я це переріс, я виріс з цього шаблону, а потім ти потрапляєш в якусь життєву ситуацію, яка тобі нагадує, що якісь уроки не пройдені, і треба ще складати ці іспити далі.


«Чоловіки про культуру ненасильства» — це подкаст про рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємну повагу, вирішення конфліктів у взаємостосунках без застосування насильства. Це розмови за принципом «рівний рівному» — саме він ліг в основу глобального руху HeForShe від ООН Жінки, коли саме чоловіки та хлопці є головними агентами змін. «Чоловіки про культуру ненасильства» — проєкт Громадського радіо спільно з ГО «Жінки в медіа».

Попередні епізоди:

Російська тюремна культура впливала на уявлення моїх ровесників про стать, гендер, норми поведінки — Остап Українець

Порівнювати Росію і Україну з чоловіком, який б’є жінку — це токсичний наратив, який виправдовує агресора — Олександр Мережко

На багатьох чоловіків тисне оточення, яке очікує маскулінної поведінки — Гліб Кузьменко

 

Фото—На багатьох чоловіків тисне оточення, яке очікує маскулінної поведінки — Гліб Кузьменко | Громадське радіо

 


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Росія прагне показати країнам Глобального Півдня, що «захищає їхні інтереси» — Семиволос

Росія прагне показати країнам Глобального Півдня, що «захищає їхні інтереси» — Семиволос

11 год тому
Ми не виконали свого обов’язку перед тими, хто загинув на Майдані — Марія Назарова

Ми не виконали свого обов’язку перед тими, хто загинув на Майдані — Марія Назарова

Куп’янська катівня: що і досі не можуть забути мешканці деокупованої Харківщини?

Куп’янська катівня: що і досі не можуть забути мешканці деокупованої Харківщини?

Що не так із космічним кораблем «Оріон», що має летіти на Місяць у 2025 році ?

Що не так із космічним кораблем «Оріон», що має летіти на Місяць у 2025 році ?