facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Він зустрічав ворога в повітрі» — дружина загиблого наставника «привидів Києва» Михайла Матюшенка

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 10 хв

Михайло Матюшенко на позивний «Дід» — легендарний льотчик, який був наставником 40-ї бригади тактичної авіації, відомої як «привиди Києва».

26 червня 2022 року він загинув у небі над Чорним морем під час виконання бойового завдання.

Тільки за 3 місяці його тіло знайшли на території Болгарії й поховали у рідній Бучі на початку жовтня. Михайло Матюшенко знову піднявся в небо, але цього зразу — назавжди.


Це спецпроєкт Громадського радіо «Рік великої війни: голоси» до роковин повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Це щирі історії про те, як повномасштабна війна змінила життя кожного та кожної. 


Дружина Михайла Матюшенка — Лариса — депутатка Бучанської міської ради, очільниця відділу охорони здоров’я. Разом із чоловіком вони завжди мали громадянську позицію. Свого часу Михайло Матюшенко очолював місцеве громадське формування з охорони правопорядку «Щит». А ще, вони дуже кохали і кохають одне одного. Це одразу помітно, як тільки пані Лариса починає розповідати про свого Мішу.

«Михайло з раннього дитинства займався плаванням. Його батько був тренером із цього виду спорту і завжди брав сина з собою у басейн. У результаті той став майстром спорту з плавання. Він фактично обрав льотну військову кар’єру тому, що саме в басейні спілкувався з курсантами та офіцерами з Харківського льотного училища імені Грицевця. Вони йому дуже подобались і звідти, напевне, у нього в душі виникло це бажання і відчуття — бути подібним до них. Бути в одному товаристві із сильними, наполегливими, цікавими людьми», — згадує пані Лариса.

Михайло Матюшенко/Фото надане Громадському радіо

Михайло Матюшенко любив авіацію. Щоправда, йому не надто подобався військовий устрій, хоча до цього він ставився з розумінням і приймав умови військової служби. У нього не було внутрішнього протесту, але його більше приваблювала саме авіація. Але якщо туди потрібно було потрапити через військову службу, то Михайло так і зробив. Чоловіку дуже подобалось вчити льотній справі курсантів і молодих офіцерів. Для того, щоб цим займатися, він змінював місця служби.

«Він був цілеспрямованим і наполегливим. Якщо для себе визначився у чомусь — то фактично для нього не існувало перепон. Так, для того, щоб визначитись, йому треба був час, обґрунтування, він точно мав бути впевненим, що цього хоче. Але потім, якщо він це вирішив, — відмовити його було майже неможливо. Це стосувалося і військової служби, і переїздів на нові місця служби, й бажання стати на захист Батьківщини у 61 рік», — каже Лариса Матюшенко.


Читайте також: «Немає такого, чого б Україна не подолала»: рефлексії команди Громадського радіо про рік великої війни


За 2 тижні до 24 лютого

Після розпаду Радянського Союзу, маючи великі подальші бонуси для кар’єрного зростання у Росії, Михайло вирішив служити Україні. Згодом протиріччя між авіацією та військовою службою стали причиною того, що чоловік пішов зі служби й присвятив своє життя цивільній авіації.

Однак за 2 тижні до війни, маючи керівну посаду в одній з українських авіакомпаній, він почав ходити на роботу у військовій формі. У тій самій, яку раніше одягав у військову частину, коли працював льотчиком-інструктором, розповідає Лариса Матюшенко:

«Коли я його запитала, чому ти так одягаєшся, він відповів: «Щоб усі боялись». На моє запитання, чи довго він так збирається лякати людей, Міша сказав: «Побачимо. Декілька тижнів». А за день до вторгнення на моє чергове запитання відповів, що скоро можна буде переодягатись у цивільне. Однак так не сталося і військовий одяг він уже не знімав».

Михайло Матюшенко завжди оберігав свою родину, а особливо кохану дружину. Він не розповідав те, що змогло б її засмутити. Так було і перед 24 лютого. Він просто мовчки і впевнено робив свою справу.

Михайло та Лариса Матюшенки/Фото надане Громадському радіо

24 лютого родина зустріла в Бучі. Вони обоє пішли на роботу, попри вибухи у сусідньому Гостомелі. Вони вже знали про вторгнення і серйозну загрозу з боку Росії й думали, де можна вберегтися від цього хоча б на короткий проміжок часу.

«Ми вирішили поїхати в Ірпінь, там у приватному будинку з підвалом проживала наша донька з родиною. Спочатку ми зібрались лише поїхати й переночувати, але назад у Бучу нас вже не пустили — місто почали окуповувати російські війська. Я тричі намагалась проїхати, адже мої колеги з Бучанської міської ради почали облаштовувати штаб допомоги й мені потрібно було бути з ними. Мене не пропустили. Блокпости завадили бути з колегами фізично, але ми постійно були на зв’язку. Коли той зв’язок ще був, звісно», — розповідає пані Лариса.

Родина не була готова до евакуації, вони збирались лишатися в Ірпені, але останнім шансом виїхати з практично окупованого міста — скористалися. Людей, які виїздили за 20 хвилин після Матюшенків, обстріляли, а ті, які їхали за 2 години, — загинули. Росіяни зруйнували й дім доньки подружжя, й автомобіль пані Лариси, який у найвідповідальніший момент евакуації з незрозумілих причин не завівся.

Дорога в невідомість

Для всіх це був страшний сон, розповідає Лариса Анатоліївна. Вони, щасливі, що вибрались із пекла, їхали дорогою невідомості. З Ірпеня була лише одна дорога, яку не контролювали росіяни, — траса на Одесу. Коли вони їхали нею, раптом Михайло сказав, що потрібно зупинися.

«Ми всі не розуміли, що відбувається. А чоловік сказав: Все, я вас вивіз у безпечне місце, далі ви самі, а мені потрібно робити свою справу». До того він нам повідомляв, що поїде у свою військову частину, яка базується у Василькові на Київщині, казав, що має бути там… Як згодом стало відомо, що 2 тижні до повномасштабного вторгнення у військовому одязі він їздив саме до своєї військової частини, а не на роботу. Він готувався повернутися у Збройні сили і захищати Україну», — розповідає пані Лариса.


Читайте також: «За цей рік я полюбив життя ще більше» — історія киянина, який подолав 6 тисяч км, щоб захищати Україну


Спецпроєкт «Рік великої війни: голоси» — це людські історії щодня в етері Громадського радіо, на нашому сайті у розділі публікацій та в наших соцмережах під гештеґом #ріквеликоївійни. Надсилайте власні спогади та роздуми про цей надскладний рік нам у Facebook, діліться у дописах з гештеґом #ріквеликоївійни або пишіть нам на студійний вайбер +380676740476, щоб вони прозвучали в етері.


Михайло Матюшенко з онуком/Фото надане Громадському радіо

За її словами, звикнути й не переживати, що чоловік часто підіймається в небо — було неможливо.

«Він був безстрашним — і це мене найбільше непокоїло. Я боялась, що у якийсь момент він не відчує небезпеки, яка є навколо нього. Але перебороти це було неможливо. І, коли я казала, що мене турбує, чоловік дивувався й обурювався. Він завжди казав: «А що зі мною може статись?».

А коли росіяни обстрілювали військову частину, де базувались «привиди Києва», вони змогли протистояти ворогу і зберегти більшість літаків.


Читайте також: «Я це зробив і розірвав кайдани»: пам’яті Геннадія Афанасьєва


Захист України

Деякий час Михайло Матюшенко разом зі своїм товаришем, також цивільною людиною, не міг мобілізуватися. Але попри це вони були віддані Україні й працювали на її перемогу.

«Це з тієї серії, якщо він щось надумав і вирішив, то він все одно знайде можливість довести справу до завершення», — зауважує пані Лариса.

Згодом, при зустрічі, чоловік їй розповідав, що перші дні після повномасштабного вторгнення пілоти весь час були в повітрі, навіть не було жодного вільного літака. Вони зустрічали ворога у небі й, практично невидимо, захищали Київ. Тоді українці й почали їх називати «привиди Києва».

«Через велику навалу росіян на землі й у повітрі, легендарні льотчики почали гинути. Це було дуже шкода. Також були серйозні втрати у техніці, пошкоджено багато літаків. Водночас в іншій військовій частині, де базувались двомісні літаки Су-24, було більше техніки. Тому Михайло разом зі своїм товаришем вирішили перевчитися на штурмовиків. Оскільки вони мали дуже великий досвід, то це їм не було обтяжливо. Уподовж певного часу чоловіки пройшли у Львові теоретичну підготовку, а потім, в іншому місці, удосконалили практичні навички. Вони готові були стати до бою.

Він жив, не шкодуючи себе. Як сказав один його товариш: «Міша не хотів війни, але завжди до неї був готовий», — зауважує дружина льотчика.


Читайте також: «Ось ти — перед колоною танків, бачиш людей, які прийшли вбивати» — історія журналістки з Луганщини


Зараз, коли стало актуальним, що Україні можуть передати літаки F-16, Ларису Матюшенко цікавить думка свого чоловіка, наскільки вони були б корисні:

«І наскільки ми б могли дати їм раду, і правильно застосувати. Він ще тоді казав, що наші хлопці точно справляться з тими літаками. Колись на територію військової частини прилітали пілоти з іншої країни на цих літаках. І вони були в захваті, як майстерно наші льотчики виконують завдання. А наші хлопці, які мали змогу ознайомитись із їхньою технікою, казали, що F-16 — це дуже висококласний літак і з його допомогою можна робити те, що нікому й не снилося», — розповідає Лариса Матюшенко.

Михайло Матюшенко/Фото надане Громадському радіо

Лариса Матюшенко впевнена, що, коли українським пілотам дадуть змогу випробувати майстерність на винищувачах F-16, то ворогу буде мало місця. А її чоловік зробив великий внесок у цю справу.

Втрата

Полковник Михайло Матюшенко загинув вранці 26 червня 2022 року в небі над Чорним морем біля острова Зміїний. Він вдало виконав бойове завдання, але, ймовірно, український Су-24 був підбитий російським зенітно-ракетним комплексом «Панцир-С1». Тіло Михайла знайшли у Болгарії. Разом із ним загинув майор Юрій Красильников, тіло якого досі не знайшли, він вважається зниклим безвісти.

«З часу, коли я дізналась, що чоловік не повернувся з бойового завдання до моменту, коли стало відомо, що знайшли рештки його тіла на території Болгарії, минуло 3 місяці. Це був жахливий час. Ми з родиною намагались максимально зробити щось для того, щоб про цю ситуацію стало відомо всім — і в Україні, і за її межами. Ми не очікували, що ситуація може торкнутися аж Болгарії. Водночас ми звертались до офіційних і дипломатичних служб Румунії в надії, що можливо хтось щось знав. Ми писали листи, телефонували, шукали якісь канали зв’язку і весь час вважали себе винними, що можливо щось недоробляємо для того, щоб все з’ясувати.

Коли вже стало відомо, що все дуже сумно, той порив, який нас у цьому вів — він припинився. Водночас страждань менше не стало…», — зауважує дружина льотчика.


Читайте також: «За цей рік я полюбив життя ще більше» — історія киянина, який подолав 6 тисяч км, щоб захищати Україну


Вона каже, що й досі лишається відчуття, що це все відбувається поза реальністю. Що це сон чи якесь марево, яке повинно закінчитися і все стане на свої місця. Водночас ця війна повністю змінила її світогляд ще до загибелі чоловіка:

«Світ дійсно перевернувся. Не сказати, що з ніг на голову, але якась карусель відбувалась. Як і багатьма, мною переоцінені життєві цінності. Ті всі плани, які ми будували на майбутнє з чоловіком, дітьми чи стосовно будь-яких напрямків, просто всі перекреслились. Лишився лише побут, а все інше якимось чином прийдеться вибудовувати наново. Я страждаю від власного безсилля, що я не можу вплинути на все… Якщо я раніше в житті щось планувала чи ні, я могла якимось чином розуміти, що відбувається і яким може бути подальше моє життя. Зараз — ні».

Водночас Лариса Матюшенко наголошує, що впевнена в Україні, ЗСУ, українському народі — це наше світле майбутнє.

Вона каже, що хотіла б зайняти якусь конкретну нішу в суспільстві й бути корисною. Однак, я маю сказати про те, що всі бучанці і я серед них, знають, скільки родина Матюшенків зробила на користь Бучі та всієї України. А подвиг справжнього Героя України — Михайла Матюшенка — ніколи не буде забутим. Ми завжди пам’ятатимемо.


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

У Чумацькому Шляху знайшли наймасивнішу зоряну чорну діру — вона в 33 рази більша за Сонце

У Чумацькому Шляху знайшли наймасивнішу зоряну чорну діру — вона в 33 рази більша за Сонце

16 хв тому
Палата представників США проголосувала за допомогу Тайваню та Ізраїлю

Палата представників США проголосувала за допомогу Тайваню та Ізраїлю

37 хв тому
Росіяни примушують студентів на ТОТ робити окопні свічки — ЦНС

Росіяни примушують студентів на ТОТ робити окопні свічки — ЦНС

52 хв тому
Допомога цивільним заручникам і їхнім родинам — ГО «Егіда Запоріжжя»

Допомога цивільним заручникам і їхнім родинам — ГО «Егіда Запоріжжя»

1 год тому