Як звучить полон? Історія Катерини і Дмитра

Із початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України 27 музикантів військових оркестрів потрапили у російський полон. У травні 2022 року в Маріуполі перебували три оркестри: Національної гвардії України, 36-ї бригади морської піхоти та Збройних сил України. До полону потрапили після виходу з «Азовсталі» і металургійного комбінату імені Ілліча.

Музиканти були на ротації разом із бойовим складом своїх підрозділів. Протягом всіх обмінів, які відбулися за цей час, двоє полонених музикантів повернулися в Україну. Ще один повернувся на щиті…

На одній з акцій я зустріла дівчину з контрабасом. Вона грала мелодію лише на одній струні. Музикантку звуть Катерина Косецька, вона — оперно-симфонічна диригентка. І це — історія її і її друзів, які виходять на акції заради музикантів у полоні. Катерина працює проектно, заснувала два оркестри, а під час повномасштабного вторгнення евакуювалася у Львів, заснувала там «Лютий» оркестр, зібравши ініціативних музикантів.

«Я трошки знайома з оркестром морської піхоти 36-ї бригади. Ми якраз познайомилися через полон їхніх рідних. З оркестру 36-ї бригади морської піхоти троє повернулися додому, Двоє повернулися живими з полону, а третій повернуся на щиті (йдеться про саксофоніста Святослава Салтикова — ред.). Він був закатований, замордований у полоні», — розповідає Катерина і додає, що загиблому Святославу було 22 роки.

Разом із Катериною на акції ходить Дмитро Менджул. Він — програміст, але виходить на підтримку полонених українських музикантів з прапором оркестру 36-ї окремої бригади морської піхоти України. Розповідає, що прапор надіслали родичі полонених з цієї бригади:

«Для Росії людина, яка є особистістю, людина, яка є вільною — це загроза. Світ має зрозуміти, що поняття людяності, ті, що змусили до утворення різних Женевських конвенцій, інші міжнародні меморандуми, вони виникають не просто так. З цією імперією ми маємо справу багато років і бачимо, що в них нічого людяного немає. Музиканти для них — також пріоритетні цілі. Тому що культура – це те, по чому в першу чергу б’є Росія. Вони завжди хотіли винищити і культуру, і мову у всіх націй, які вони завойовували. Так само постраждала і українська культура, і українська музика. І той факт, що зараз люди, лище за те, що вони є українськими музикантами, сидять у полоні, показує, наскільки різні світи і наскільки ми повинні йти до кінця, для того, щоб визволити їх з полону», — каже Дмитро.

Часто Катерина приходить на акції зі своїм музичним інструментом — контрабасом. І влаштовує свій персональний перформанс, який музикантка називає «Як звучить полон». Вона грає остинато (прийом, заснований на багаторазовому повторенні в музичному творі — ред.) на одній ноті смичком по струнах.

Перформанс Катерини Косецької

Крізь звуки чутно під час поривів вітру тріпотить картонний плакат із вимогою якнайшвидше звільнити людей із полону:

«Це — мій маленький перформанс для перевертання уваги, щоб люди бачили, що музиканти також є в полоні. Вони не можуть взагалі виконувати свою музику ніяк. Я би хотіла, щоб кожен музикант, який є в нашій країні, виходив за музикантів в полоні, говорив за них. Це — ваші колеги. Ніхто не знає, що може бути завтра: сьогодні вони там, завтра там можете опинитися ви. Лише спільними зусиллями ми зможемо побороти це все болото», — говорить Катерина.

---

Читайте також:

• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини