Олександра Єфименко
На одній з безстрокових акцій нагадування про необхідність звільнення в російського полону захисників Маріуполя, я зустрічаю жінку з прапором військово-морських сил України. На стягу назви трьох суден: пошуково-рятувального судна «Донбас», малих броньованих артилерійських катерів «Лубни» і «Кременчук». Це — Юлія, і її історія далі.
Юлія каже, що приходить на акції, щоб бути голосом військовополонених, зокрема «9-го дивізіону надводних кораблів». Друг Юлії Владислав Геріх був командиров катера «Лубни», місцем базування якого було місто Бердянськ.
«Вони зустріли повномасштабне вторгнення в морі і 24 лютого 2022 року боронили порт Маріуполя стільки, скільки це було можливо. Владислав ухвалив рішення, що він не залишить Маріуполь і боронитиме його до останнього. Його рішення підтримали і його підлеглі», — в обороні міста брали участь й інші екіпажі надводних кораблів 9-го дивізіону. До того, як корабель «Лубни» був потоплений, вони замінували підхідні канали західної та хлібної гаваней маріупольського морського торгівельного порту. «Це дозволило виграти час, щоб якомога довше затримувати російські війська і на морі. Влад ухвалив рішення замінувати і сам катер, щоб він не дістався росіянам. І вижив при вибуху. Він зателефонував мені тоді і сказав: «Юля, не знаю, як так сталося, але я живий».
6 квітня 2022 року корабель управління ВМС України «Донбас» був знищений в ході бойових дій під час оборони Маріуполя. Росіяни захопили «Кременчук». А «Лубни» російським військовим вдалося підняти з дна тільки 16 травня 2023 року. Бронекатер мав пробоїни у кількох місцях, пролом на корпусі і знищену снарядом рубку.
Екіпажі «9-го дивізіону надводних кораблів України» боронили місто, а пізніше — дісталися заводу «Азовсталь», звідки й потрапили в російський полон. Юлія каже, що близько 30 військових служили на тих суднах. Владислав Геріх загинув під час теракту в колонії №120 в селищі Оленівка в ніч 29 липня 2022 року. Йому було 24 роки.
«Я знаю, яким він був командиром: він був лідером, був справжнім офіцером і його підлеглі його поважали. Тому я зараз хочу стати голосом полонених з 9-го дивізіону, тому що я знаю, що Владислав боровся за своїх до кінця».
Під час всіх обмінів військовополоненими, які відбулися з початку повномасштабного вторгнення, вдалося звільнити двох військових моряків.
«Про моряків рідко згадують, що вони в полоні. Хоча про їхній вклад у захист держави також не потрібно забувати», — говорить Юлія. Вони з Владиславом дружили з дитинства, обидвоє родом із Черкаської області. Пізніше Юлія стала хрещеною мамою сина Владислава Геріха. «Коли наші полонені повернуться, вони знатимуть, що на них тут чекали. Це підтримка їхніх родин. Моє участь в цих акціях — моє «дякую» їм. На жаль, суспільство з часом забуває про ті всі події, які були. І хочеться сказати: не забувай, це було не так давно. Якби тоді росіяни прорвали Маріуполь, дуже швидко вони би дійшли до Запоріжжя, Дніпра, події розвивалися б абсолютно по-іншому. Тому хочеться нагадати: пам’ятай і роби все, щоб повернути наших захисників. Допомагай тим захисникам, що зараз воюють, і роби все, щоб наближати нашу перемогу», — розповідає Юлія про свою мотивацію участи в акціях.
Усі фото: Олександра Єфименко, Громадське радіо
Читайте також:
- Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
- Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
- Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
- Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
- Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
- Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
- Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
- Полон. Історія «Мами Тані»
- Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
- Полон у 70 років. Історія Хрещеної
- Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
- Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
- Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
- Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
