Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо
Під час однієї із акцій за звільнення військовополонених захисників і захисниць Маріуполя на площі серед натовпу стоїть чоловік у синій куртці і з блакитним плакатом в руках.
«Сводобу Азову» написано на плакаті білою фарбою. Це — Микола Матусевич, український дисидент і політичний в’язень радянських часів. Тоді він отримав максимальний термін за статтями-звинуваченнями в «агітації й антирадянській пропаганді» і «хуліганстві» — 7 років колонії суворого режиму і 5 років заслання.
Пан Микола сумарно пробув у неволі 12 років свого життя. Співробітники міліції заарештували його в 1977 році у віці 30-ти років.
«Це було рано вранці, подзвонила в двері якась холєра», — так описував своє затримання Матусевич в інтерв’ю для каналу YouTube «Обличчя Незалежності». Він разом із своїм другом Мирославом Мариновичем були заарештовані на квартирі старшої сестри Матусевича Таміли. Отримали аналогічне звинувачення і аналогічні вироки.
Микола Іванович вперше прийшов на акцію родичів українських військовополонених, щоб підтримати людей в російській неволі. Пояснює, що про акції знає, проте відвідувати їх часто здоров’я не дозволяє.
«Після двох операцій проблеми маю. Але мені приємно бачити те, що я бачу. Нема оцього відчуття, що акції організовані «масовиками-затійниками». Тут відчувається — люди самі прийшли за покликом серця. Коли ми сиділи, — в Лондоні, в Нью-Йорку проходили акції. Я зараз стою тут і відчуваю те саме, що тоді, коли люди стояли за мене. Це так важливо, коли ти у неволі. Не знаю, це якісь флюїди чи містика», — каже колишній дисидент.
Пригадуючи власний досвід, Микола Матусевич вважає, що людська підтримка відчувається у в’язниці, навіть якщо ти про неї не знаєш.
«І знаєте, найцікавіше, що воно відчувається по реакції «шнирів» (мова про працівників пенітенціарної системи: тюремних наглядачів, працівників колоній тощо — ред.) Одразу вони трошки обережніші стають, не такі нахабні. Тому що вони ж розказують, що тебе, мовляв, забули. Кому ти треба. А так вони трішечки смирніші стають. Так що, акції важливі».
Пан Микола був одним з десяти учасників Української Гельсінської групи. Її очолював письменник Микола Руденко. До групи входили: Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук ’яненко, Оксана Мешко, Олекса Тихий, Ніна Строката, Микола Матусевич, Мирослав Маринович. Одинадцятим був правозахисник Михайло Горинь, офіційно він доєднався до руху вже в ув’язнені.
Організація мала на меті ознайомити українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення прав людини радянською владою. Матусевич наголошує, що на відміну від інших рухів, УГГ діяла відкрито, а не підпільно.
Микола Матусевич розповідає, що був готовий до свого арешту. Пригадує, як у букіністичному магазині знайшов брошуру «Психологія допиту» і уважно вивчив її.
«Ці хлопці потрапили в полон, їх захопили, їм важче. Я свідомо на це йшов. Навіть інструкцію прочитав. Та і дорослий тоді був вже дядька, в 30 років мене посадили. За себе я не боявся. Хоча пропозиції там всякі були (йдеться про пропозиції співпраці від боку обвинувачення — ред.). Але фізично мені нічого ніколи не робили, жодного разу не били. Психологічно, в принципі теж. На мені де сядеш, там і злізеш, але півроку в карцері я просидів.
Мені легше було. Ще тоді не було «рашизму», і Росія ще була, як вона тоді називалася Совєцкім Союзом, вона ще тоді вегетаріанська була. А тепер вже молочні зуби випали і ікла виросли. Я собі уявляю, як вони зараз над хлопцями знущаються», — говорить Матусевич.
Колишній дисидент обводить акцію поглядом і продовжує:
«Люди, які тут зараз, здається, готові серце викласти за своїх. Особливо матері. Моїй мамі і сестрі, як їм важко було чекати на мене, коли листів півроку не було. Головне, щоб люди не зневірилися. Знаєте і моя мама і мама Мариновича вишивали, коли нас посадили. Вони так себе заспокоювали. Вишивання дуже допомагає: кольори підбирати, орнамент. Допомагає, коли в голові одна тільки думка і не можна від неї позбавитися. Така собі психотерапія».
Наприкінці розмови Микола Матусевич прощається і залишається серед учасників акції.