Полон. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном». Історія Аміни

Аміні 20 років. Вона відвідує акції, організовані «Асоціацією родин захисників Азовсталі» регулярно. З моменту, коли її чоловік, український військовослужбовець Іван потрапив у полон. Аміна не називає напрямок, але зазначає, що в полон до росіян Іван потрапив у листопаді 2023 року. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном», — написано на футболці в Аміни. І це її історія. 

З листопада 2023 року Іван припинив виходити на зв’язок. Аміна описує цей час, як «між небом і землею» тому що більшість стверджувала, що чоловік загинув:

«Мені всі стверджували, що він загинув, що його не треба шукати, що його тіло винесуть. Я в це не повірила і почала всюди подавати на наші установи. Я його шукала з перших днів. Побратими, які вийшли, говорили, що всі бачили, що він лишався поранений. Його не було можливості витягнути. І я розуміла, що це — листопад, достатньо холодно. І що вижив би він навряд. Але серце ніби підказувало зворотнє. Я так його місяць шукала. І наприкінці листопада мені підтвердили, що він поранений, але живий. Знаходиться в одній з колоній».

Якщо людина гине або потрапляє в полон на війні, її особисті речі передають родині. Аміна звернулася до командування і попросила надіслати їй речі чоловіка, а коли отримала коробку на пошті побачила напис на ній: «скажіть, що я її кохаю». Вона демонструє татуювання на своїй руці з цією фразою.

«У той день я її так і не змогла відкрити ту коробку. Я була сама в квартирі і, здається, буквально вила над цією коробкою. Тоді я ще нічого не знала, це був той місяць абсолютної невідомості. Це тільки потім я дізналася, що він в полоні. Набила напис і світлину його рук, він мені часто так серденько показував», — розповідає Аміна.

Вона з чоловіком вибралися з окупації з лівого берега Херсонської області. Одразу після цього одружилися, а першу річницю весілля в травні Аміна святкувала вже без чоловіка — на той момент Іван вже 7 місяців був у російському полоні. Аміна й Іван разом з 14 років, зі школи.

«Він моє перше кохання, а я його. Я думаю, що все це ми маємо пройти разом».

Аміна розповідає, що після того, як чоловік потрапив у полон, вона перейшла на віддалену форму роботи і намагається якомога менше контактувати з людьми.

«Я просто не витримую це. Ті, хто знають про мого чоловіка питають: «а він тобі дзвонить?» Камон, люди, ми ніби в різних світах. Які дзвінки взагалі? Ніхто нікому там дзвонити не дає. Я листи писала. Я так розумію, вони йому теж не дійшли», — говорить Аміна.

Зараз вона виховує собаку і постійно працює, відволікає себе роботою. А пес — найкращий друг і привід виходити на вулицю вранці та ввечері. Каже, що постійно чекає неділю.

«Я так чекаю цих акцій щонеділі. Не знаю, відчуття, що тут ти серед своїх. Серед тих, хто тебе розуміє. Ти стоїш з цим плакатом, і з’являється, може і хибне, але розуміння, що ти хоч щось робиш для його звільнення». 

21 липня 2024 року Івану виповнився 21 рік. Цей день Народження, як і першу річницю весілля з Аміною чоловік зустрів у російському полоні.

«Там немає свят», — знизує плечима Аміна. 

Читайте також:

• Полон. «Вила вовком» — Три історії про Оленівку
• Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
• Полон. «Пам’ятай і роби». Історія Юлії