На плакаті Ольги Михайлюк написано: «У вас немає вдома світла, у нас — рідних». Вона повільно проходить повз учасників і учасниць щотижневої акції на підтримку українських військовополонених. Жінка певний час прожила в Маріуполі, й на запитання, за кого Ольга виходить на ці акції, відповідає: «За весь полк Азов. Для мене вони всі — мої, і для мене це щось дуже особисте». Це — її історія.
На момент повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року Ольга перебувала в Києві, а її родина лишилася в Маріуполі. Каже, що пам’ятає кожен з 86-ти днів оборони рідного міста.
«24-го зранку я прокинулася від дзвінка своїх рідних, які знаходилися у Маріуполі. Вони планували о 5-й ранку виїздити, все йшло до того, що щось починається. У них почались вибухи, мене розбудили дзвінком, я спочатку кажу: «яка війна, в нас все добре». А потім я відкрила вікно і почула ці звуки війни, які я знаю з 2014-го року. Ми з братом були на Київщині під Васильковом і звуки ставали все голосніше.
Родина Ольги спочатку залишилася в Маріуполі: два брати, дядько і тітка.
«До 2 березня ми списувалися, зідзвонювалися, у них вже був дуже поганий інтернет, світла вже не було, тому можливість дізнатися якісь новини була, якщо тільки подзвонити і спитати. Дядько щоранку телефонував мені та запитував про новини. Я йому розповідала, щó захопили.
А з 2 березня вони зі зв’язку зникли. Днів через 6 подзвонив знайомий і сказав, що всі живі. Я знала, що в них є запаси їжі, бо дядько такий, — він все наперед розумів і підготувався. Було складно з водою, їм доводилося ходити за водичкою під обстрілами. Виїхали вони 16 березня, їхали колоною у декілька сотень машин. Це був останній день, коли на блокпостах ще не роздягали людей, сильно не перевіряли.
Вони вивезли з собою всіх сусідів, які згодилися, їхали трьома машинами. Тому ще десь 25 людей вони врятували і довезли до Дніпра», — розповідає Ольга.
Читайте також: Молодших жінок та дівчат роздягали, старших — опитували: маріупольчанка про фільтраційний табір росіян
Хлопець Ольги Станіслав півроку тому також потрапив у полон. Про обставини жінка знає мало: брав участь у секретній операції і потрапив у російський полон. Йому вдалося один раз вийти на зв’язок:
«Знаєте, він така людина. От коли він з полону вийшов на зв’язок, я почала розпитувати: «як ти там, їси, спиш?» Він взагалі не скаржився. Я можу лише приблизно уявити, що там за умови, але він ні слова не сказав про те, як йому важко. Він настільки сильний, і він з першого дня повномасштабної війни такий. У перший же день мобілізувався і пішов воювати, до цього військовим не був».
Ольга познайомилася зі Станіславом на роботі, в фітнес клубі. Переповідає, що Станіслав спершу почув її сміх, але не підійшов одразу, і почав шукати її сторінку в соціальних мережах. І пара почала спілкуватися.
Ольга Михайлюк народилася у Криму, в Алушті. Останній раз була вдома в 2014-му році:
«Поїхала один раз, коли там вже висіли триколори і більше не їздила, не хочу цього бачити», — коментує вона і додає, що відвідує такі акції, аби відчути себе в родині, де всі один одного розуміють.
«На роботі, вдома мене не зовсім розуміють, що я відчуваю. Мене розуміють отут. Я приходжу сюди, в тому числі, щоб зарядитися емоціями на наступний тиждень і до наступної неділі. Я розумію тут, що – одна велика родина, в якої одна велика мета», — говорить Ольга.
Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція