Полон. «Люди не розчиняються у повітрі». Історія Тетяни

Тетяна Гойдик виходить на акції на підтримку українських військовополонених разом із іншими родичами 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Її старший брат Олег Гурко (редакція публікує прізвище бійця з дозволу родички) пропав безвісти в січні 2023 року.

«Вони вийшли на дуже складне завдання в Серебрянському лісі. Бій тривав понад 3 години і десятеро хлопців в тому бою зникли безвісти. Серед них був і мій брат Олег. З тих пір, ось з 13 січня буде рік, як я виходжу на акції. Два роки минуло з того часу. Жодна з родин не має жодної новини про наших хлопців», — розповідає жінка.

Рідний брат Тетяни долучився до війська з початком повномасштабного вторгнення. Він – ветеринарний лікар за професією, як і більша частина родини. З лютого 2022 року волонтерив, а пізніше сам став військовим. Тетяна стверджує, що за станом здоров’я він міг не долучатися до лав Збройних сил України.

«Він є дуже ідейною людиною. На момент, коли він пішов в військомат, йому було 45 років. І він казав: «Ідуть і гинуть діти». В нього донька та син. Він казав тоді, що не пробачить собі, якщо сидітиме вдома, а діти будуть там гинути. Каже: «Це неправильно. Я вже трішки життя пожив, я повинен щось зробити для своєї Батьківщини», – згадує пані Тетяна.

На момент повномасштабного вторгнення Тетяна мешкала в Ірпені. Зранку 24 лютого одразу зібралася і встигла виїхати з міста до батьків у Житомирську область:

«Останнє, за що я турбувалася, – як там моє майно. Я була настільки щаслива, що я врятувала свою дитину, що в мене всі живі і здорові. Тому що наші сусіди з Ірпеня поки був зв’язок, передавали страшні новини. Розповідали, як заходили росіяни на територію нашого міста. На території нашого ЖК мама з сином вийшли на евакуацію і, на жаль, їх вбили.

Парадокс у тому, що Ірпінь — це ж місто переселенців. Насправді там 80% переселенців з Донецької і Луганської області, з Криму. Це таке, знаєте, страшне якесь переслідування. Ось там вони не догнали, так вони сюди прийшли. Не уявляю, як цим людям», — пригадує Тетяна перші дні вторгнення.

Тетяна разом із іншими родичами безвісти зниклих і військовополонених ходить на кожну акцію рік поспіль. Вони зібрали статистику, скільки людей з ОШБ вдалося повернути в межах обмінів. На даний момент, за її словами, це — 165 людей.

«Це просто шокує. У нас є загальна бригада ДШВ, у нас є бригади кожного 80-ї, 46-ї, 25-ї, 79-ї. У кожної є свої під бригади. Ми ж бачимо кількість людей, які шукають своїх рідних. І ця статистика страшна. У нас виникає запитання, а де наші рідні? Я два роки в підвішеному стані, як і всі родини наших хлопців. Чекати можна, але якщо є якась надія або якийсь результат, ми хочемо правди — знати, де наші рідні.

Ми ж маємо на це право. Координаційний штаб говорить, що робить все можливе. А можна робити надможливе? Наші хлопці робили надможливе. Вони йшли назустріч смерті. Свідомо це робили, щоб нас всіх захистити. І в той же час це ж найдефіцитніші бригади, насправді: піхота та штурмовики. Цих людей не те що немає в обмінах, їх просто не знаходять. Але люди не розчиняються в повітрі», — говорить Тетяна зі сльозами.

Вона додає, що нормально не спить, постійно думає про те, що б могла ще зробити. Їхні з братом батьки — люди похилого віку. Батькові стало погано з серцем, коли він дізнався про те, що син зник безвісти. А мама… Її стан Тетяна описує, як: «Я дивлюся на свою маму, з якої по краплині витікає життя».

Читайте також інші історії із циклу «Полон»

• Полон. «Вила вовком» — Три історії про Оленівку
• Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
• Полон. «Пам’ятай і роби». Історія Юлії
• Полон. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном». Історія Аміни
• Полон для чотирьох. Історія Ірини
• Полон. «Де мій син?». Історія Володимира та Наталлі
• Полон. «У цій війні в мене є особиста поразка». Історія Ольги
• Полон. «Відчуття такі ж, коли інші виходили за мене»: дисидент Микола Матусевич відвідав акцію на підтримку полонених
• Полон. «Маю надію, що скоро наш обмін». Історія Олени
• Полон. «Велика родина, в якої є одна мета». Історія Ольги
• Полон. «Жодного з полонених бійців 47-ї бригади «Маґура» досі не вдалося повернути додому». Історія Аліни
• Полон. «Мрію дожити до обміну онука». Історія Володимира і Тамари

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]