Полон. «Мрію дожити до обміну онука». Історія Володимира і Тамари

Пан Володимир і пані Тамара виходять на акції підтримки військовополонених щоразу, коли вони відбуваються у Києві. Він — з палицями для скандинавської ходьби і плакатом: «Мрію дожити до обміну онука», вона — під руку з чоловіком і теж із плакатом: «Онук у полоні. Син на війні. Кожен день — біль». Онук Володимира і Тамари — третій рік у російському полоні, а син — на фронті.

Богдан, онук Володимира і Тамари, потрапив у російський полон, захищаючи завод «Азовсталь» у Маріуполі в травні 2022 року. Бабуся з дідусем кажуть, що він підписав контракт з «Азовом», коли бригада ще була полком. Богдану на момент його полону було 27 років, а в лютому цього року буде 30. Третій свій день народження він може зустріти в російській неволі. Володимир і Тамара родом із міста Часів Яр Бахмутського району, що на Донеччині.

«Ми виїхали з міста у 2022 році. Часів Яр біля Бахмута, 15 кілометрів, 20 хвилин автівкою. Ми виїхали спочатку в Ужгород, потім потягами до Словаччини. Син одразу пішов на війну, згодом онук потрапив у полон. Ми вже в Словаччині дізналися, що Богдан у полоні. Спочатку думали, може швидко обміняють. Але він там третій рік і ми вирішили повернутися, щоб бути ближче. Дому в нас більше немає, немає нашого міста, квартири — нічого. Але ми повернулися на батьківщину, оселилися в Києві і будь що буде», — розповідають Володимир і Тамара свою історію, доповнюючи один одного.

Про Богдана вони не знають нічого з моменту, як він вийшов із побратимами і посестрами в полон:

«Жодної звісточки немає. Ні по телефону, ніяк. Ми навіть не знаємо, в якому він місці: чи тут, чи в Росії. Не знаємо навіть де», — говорить пані Тамара.

Подружжя намагається відвідувати кожну акцію і сподіваються, що в наступному обміні вдасться повернути їхнього онука.

«Ми ходимо, щоразу ідемо (на акцію — ред.). Сподіваємося, що може хтось побачить, посприяє. Важко це все: син на війні, онук у полоні. Але ми сподіваємося, що він повернеться. Ми його няньчили. Якось переживемо. Богдан повернеться, війна закінчиться. І рашистам буде капець», — лаконічно завершує розповідь пан Володимир.

Масові акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти тривають більше року. Вони проходять щотижнево в різних містах України та поза її межами. Під час останнього обміну в 2024 році 30 грудня в Україну вдалося повернути 187 військовослужбовців і двох цивільних полонених. Серед обміняних військових онука Володимира і Тамари не було.

Читайте також інші історії із циклу «Полон»

• Полон. «Вила вовком» — Три історії про Оленівку
• Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
• Полон. «Пам’ятай і роби». Історія Юлії
• Полон. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном». Історія Аміни
• Полон для чотирьох. Історія Ірини
• Полон. «Де мій син?». Історія Володимира та Наталлі
• Полон. «У цій війні в мене є особиста поразка». Історія Ольги
• Полон. «Відчуття такі ж, коли інші виходили за мене»: дисидент Микола Матусевич відвідав акцію на підтримку полонених
• Полон. «Маю надію, що скоро наш обмін». Історія Олени
• Полон. «Велика родина, в якої є одна мета». Історія Ольги
• Полон. «Жодного з полонених бійців 47-ї бригади «Маґура» досі не вдалося повернути додому». Історія Аліни

Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція