Полон. «Уявіть стан, коли розумієш, що там твою дитину розстрілюють»: історія Наталії і Ганни

На Європейській площі в Києві загорнуті в прапори люди з плакатами нагадують: тисячі українських героїв і героїнь досі залишаються в полоні або зникли безвісти. Серед натовпу стоїть Наталія Володимирівна, у руках вона стискає плакат із написом «Поверніть сина з полону». Поруч із нею Ганна, дружина іншого військовополоненого.

Їхні рідні — офіцери 23-го загону морської охорони України, які перебувають в російській неволі. І це — історії двох різних родин.

Ганна та Наталія — дві жінки зі спільною метою. Обидві родом із Маріуполя, тепер вони живуть у Києві. Щотижня приходять на такі акції, вірячи, що їхні голоси почують.

«Ми думаємо, що, можливо, влада нас почує. Нам немає більше до кого звернутися. Можливо, привернемо увагу до Маріупольського гарнізону і хлопців повернуть», — розмірковує Наталія.

Чоловік Ганни Дмитро та син Наталії Максим у травні 2022 року разом із іншими військовослужбовцями вийшли у полон з маріупольського заводу «Азовсталь». Відтоді вони перебувають у неволі понад 30 місяців.

«У 2014 році він (Максим) був у Маріуполі. Вже до цього він служив. Тоді ще розбили катер і він знаходився на ньому. Тоді загинув рульовий та командир. Син залишився живий. Він був контужений та трохи поранений», — говорить Наталія.

Вдень 31 серпня 2014 року в Азовському морі обстріляли катери «Гриф» та «Калкан» Маріупольського загону морської охорони. Внаслідок атаки катер «Гриф» загорівся і затонув. Вдалося врятувати вісьмох моряків, з яких семеро дістали поранення та опіки.

Уже під час оборони Азовсталі, як розповідає Наталія, її син отримав уламкове поранення.

«Як зараз він себе почуває — не знаю. Зі слів звільнених (військовополонених — ред.) знаю, що чули його прізвище. Проте бачити, то його не бачили», — каже Наталія.

Із 1 березня 2022 року жінка не спілкувалася зі своїм сином. У той день вони мали останню телефонну розмову.

«Я тоді була в селі (Приазовське) у мами. Він мені зателефонував. І тоді якраз до нас у село зайшла російська колона. Я кажу: «Ой, синку, до нас колона йде». Він запитав: «Хто?», — і все. Звʼязок обірвався. Більше про нього нічого не чула і більше не розмовляла», — згадує Наталія.

Село Приазовське, де тоді перебувала Наталія, росіяни використовували як плацдарм для обстрілів Маріуполя. З городу її мами вони били по «Азовсталі» із РСЗВ «Град».

«Уявіть мій стан, коли ти розумієш, що там твою дитину розстрілюють», — зі сльозами на очах ділиться жінка.

Ганна також майже нічого не знає про долю свого чоловіка. За весь час вона лише одного разу отримала лист. Жінка зізнається, що кожен обмін для родин військовополонених — це водночас надія і випробування.

«Обмін за обміном ми проживаємо. З надією щоразу чекаємо і потім — розчарування. Ми раді, що хлопці повертаються, але кожен чекає своїх», — каже Ганна.

Однак найважче у цьому тривалому очікуванні запитання від їхніх дітей: «Коли обміняють тата? Чому його немає?». І тоді Ганна змушена підбирати слова, щоб їх заспокоїти.

Текст підготувала Дарина Борщ

Читайте також інші історії із циклу «Полон»

• Полон. «Вила вовком» — Три історії про Оленівку
• Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
• Полон. «Пам’ятай і роби». Історія Юлії
• Полон. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном». Історія Аміни
• Полон для чотирьох. Історія Ірини
• Полон. «Де мій син?». Історія Володимира та Наталлі
• Полон. «У цій війні в мене є особиста поразка». Історія Ольги
• Полон. «Відчуття такі ж, коли інші виходили за мене»: дисидент Микола Матусевич відвідав акцію на підтримку полонених
• Полон. «Маю надію, що скоро наш обмін». Історія Олени
• Полон. «Велика родина, в якої є одна мета». Історія Ольги
• Полон. «Жодного з полонених бійців 47-ї бригади «Маґура» досі не вдалося повернути додому». Історія Аліни
• Полон. «Мрію дожити до обміну онука». Історія Володимира і Тамари
• Полон. «Люди не розчиняються у повітрі». Історія Тетяни
• Полон. «Єдина вигода, за якою я сюди виходжу — привернути вашу увагу». Історія Дарини

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]