Полон. «Мій брат — не зниклий безвісти, він у полоні»: історія Світлани

Сергію Амандурдиєву — 29 років. Старший солдат 79-ї окремої десантно-штурмової бригади офіційно зник безвісти на Донеччині 12 червня 2024 року.

Неофіційно — з 25 червня перебуває у чеченському полоні. Його старша сестра Світлана розповіла його історію Громадському радіо.

«Із 2016-го року він не полишав службу. Після початку вторгнення він лишився у війську. Ми постійно з ним були на зв’язку. Хоч і не щодня, бо часто бували виїзди — чи на навчання, чи до хлопців на сектор», — говорить Світлана.

Останній нормальний зв’язок із братом Світлана мала у квітні 2024 року. Сергій повідомив, що його командир змінився і нове командування готує списки для ротації — хтось мав поїхати на передову. Він не знав, куди саме потрапить.

«Він лише сказав: «Може відправлять, не знаю ще». Я його заспокоювала: «Все буде добре, головне — пиши, якщо буде змога». Він обіцяв підтримувати зв’язок»

У кінці травня Сергія відправили на навчальні завдання. Був слабкий зв’язок — іноді надходили короткі повідомлення: «Все добре«. Першого, другого і третього червня у нього були виходи на поле бою у районі села Новомихайлівка на Донеччині.

Обстріли, втрата техніки, багато небезпеки. 10 червня — останній вихід. 12-го — офіційно зафіксовано зникнення з радарів.

«Хлопці повернулись. А Сергій і ще двоє — ні. Ні радіозв’язку, ні координат. Військкомат подзвонив мамі через сусідку — вдома нікого не було. Я сама поговорила з ними, бо знала, що мама не витримає».

Світлана одразу почала шукати: знайомих, побратимів, дружин інших хлопців із підрозділу. Але всі говорили одне — бачили востаннє перед боєм. Частина — мовчала. Командири не виходили на зв’язок.

22 червня їй надійшло повідомлення російською мовою у фейсбуці: «Ваш брат у полоні». Автор — акаунт з ім’ям «Андрій» і російським прапором.

«Я одразу подумала — фейк. Але коли у військкоматі сказали: «Якщо грошей не просили, то, можливо, це правда«, — я лише відповіла: «Дякую за інформацію». Більше нічого. Я боялась сказати щось не те».

25 червня вона зайшла на один із телеграм-каналів і побачила там фото Сергія у полоні, у підвальному приміщенні.

«У ньому все було брудне. Тільки очі. Тільки по очах я його впізнала. Потім з’явилося відео — він і ще двоє хлопців сиділи на ліжку, дякували якійсь «групі».

А в грудні знайомий скинув посилання на YouTube. На відео: підвал, багатоповерхові нари, турніки і… Рамзан Кадиров.

«Він ходив між хлопцями, казав: «Ви як з відпустки приїхали, а не з полону«. Почав погрожувати, що їх ставитимуть живим щитом на дах. Я тоді зрозуміла — мого брата вивезли до Чечні».

Сергій, як з’ясувалося потім, передав номер мами одному з полонених, який згодом вийшов на зв’язок. Потім ще один боєць — Максим із позивним «Борщага», був звільнений. Він — найкращий друг Сергія » полоні.

«Максим розповів, що з Сергієм вони спали поруч, ділили їжу, вигадували позивні. Він казав, що мій брат дуже змінився — став вразливим, мовчазним. Він мав бути у списках на обмін перед Новим роком. Його включали в кожен список. Але не обмінювали. Постійно щось траплялось».

Максим підтвердив: Сергій — у Грозному.

«Він не голодує. Але й не живе. Він просто там. Чекає. І вже рік як числиться у Червоного Хреста «безвісти зниклим». Я не розумію, як так можна. У нас є відео. Є дзвінки. І є живі свідки», — каже Світлана наприкінці розмови.

Світлана написала Громадському радіо, щоб розповісти про свого старшого брата Сергія, який потрапив у російську неволю.

Зараз вона живе у Полтаві, тому ми зустрілися з нею не на акції в Києві, як із більшістю наших героїнь і героїв проєкту «Полон», а поспілкувалися онлайн. Якщо ваші близькі потрапили в російську неволю і ви хочете розповісти про них, напишіть нам.

Читайте також інші історії із циклу «Полон»

• Полон. «Вила вовком» — Три історії про Оленівку
• Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
• Полон. «Пам’ятай і роби». Історія Юлії
• Полон. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном». Історія Аміни
• Полон для чотирьох. Історія Ірини
• Полон. «Де мій син?». Історія Володимира та Наталлі
• Полон. «У цій війні в мене є особиста поразка». Історія Ольги
• Полон. «Відчуття такі ж, коли інші виходили за мене»: дисидент Микола Матусевич відвідав акцію на підтримку полонених
• Полон. «Маю надію, що скоро наш обмін». Історія Олени
• Полон. «Велика родина, в якої є одна мета». Історія Ольги
• Полон. «Жодного з полонених бійців 47-ї бригади «Маґура» досі не вдалося повернути додому». Історія Аліни
• Полон. «Мрію дожити до обміну онука». Історія Володимира і Тамари
• Полон. «Люди не розчиняються у повітрі». Історія Тетяни
• Полон. «Єдина вигода, за якою я сюди виходжу — привернути вашу увагу». Історія Дарини
• Полон. «Уявіть стан, коли розумієш, що там твою дитину розстрілюють»: історія Наталії і Ганни
• Полон. «Я хочу повернути сина». Історія однієї родини

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]