Полон. «Я хочу повернути сина». Історія однієї родини

Дівчина полоненого українського військового написала мені сама: «… Мій хлопець перебуває в полоні майже рік. Знаходиться в Чечні, звідти не було обмінів 19 місяців. Все дуже глухо. Підкажіть, чи є у вас можливість написати про мого хлопця?».

На акції до мене підходять четверо: дві жінки, чоловік і хлопець шкільного віку. Всі вони — одна родина, яка бореться за свого сина, брата, нареченого.

Максим Сироватко з позивним «Борщага» 11 лютого 2024 року вийшов на зв’язок із мамою Вітою. Розповів, що їх відправляють у район Авдіївського коксохімічного заводу (Донецька область) на штурм:

«Два місяці він був на навчанні. Сказав: мама, все буде добре, не переживай, я йду з хлопцями. Що хлопці вже ходили й тоді повернулися всі: в них не було жодного загиблого, тільки один поранений. Усе, мовляв, буде добре».

12 лютого Максим так і не вийшов на зв’язок, а через кілька днів Віті зателефонували та повідомили, що її син зник безвісті. Майже десять місяців про нього не було жодної інформації. Тільки в грудні дівчина Максима Єлизавета побачила відео, на якому її Максим живий і в полоні в Чечні.

Перший дзвінок від сина стався в січні 2025-го року, говорив мало, але сказав найголовніше: що живий, здоровий, цілий, що все добре. Щоб родина не переживала й берегла себе. Питав про обмін, чи є вони у списках. Віта пригадує, що дзвінок тривав не більше хвилини.

Рішення доєднатися до Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ ухвалив самостійно, навесні 2023 року. На момент його доєднання до війська Максиму виповнилося повних 18 років.

Дівчина Максима, Єлизавета Усик роз’яснює, станом на зараз, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими кваліфікує Максима, як військовополоненого, а «Червоний Хрест» досі вважає зниклим безвісті.

Дівчині пояснили це тим, що російський бік подає списки, в яких Максим Сироватко відсутній.

Ліза та Максим познайомилися за рік до повномасштабного вторгнення, завдяки спільному другу. Разом вже чотири роки, рік із яких Максим — у російському полоні.

«Розповідати про те, як він хоче у 3 ОШБр він мені почав одразу після початку повномасштабної війни. Як хоче так само ефективно воювати, як хлопці. Ми довго, багато й, іноді, складно говорили про це. У червні 2023 року він вирішив все для себе остаточно. Йому було 19 років, він мав повне право не йти. Свій ювілей 20 років зустрів вже у полоні».

На акції рідні Максима їздять всією родиною: мама Віта, дівчина Єлизавета, відчим Сергій і брат Євген.

Про свою мотивацію виходити щотижня Віта відповідає коротко: «Я хочу повернути сина».

• Безстрокові акції, організовані Асоціацією родин захисників «Азовсталі» тривають в містах України та поза її межами більше року. Учасники та учасниці налаштовані виходити, поки останній український військовий на повернеться додому з російського полону.

Читайте також інші історії із циклу «Полон»

• Полон. «Вила вовком» — Три історії про Оленівку
• Полон. «Як звучить полон?» — історія Катерини і Дмитра
• Полон. «У нього плакат, він — свій» — історія Олександри
• Полон. «Повідомлення не доставлено» — історія Лілі
• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни
• Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти
• Полон. «Якби не хлопці, нас би вже не було». Історія Наталі і Галини
• Полон. «Пам’ятай і роби». Історія Юлії
• Полон. «Жінка, яка кохає воїна, сама стає воїном». Історія Аміни
• Полон для чотирьох. Історія Ірини
• Полон. «Де мій син?». Історія Володимира та Наталлі
• Полон. «У цій війні в мене є особиста поразка». Історія Ольги
• Полон. «Відчуття такі ж, коли інші виходили за мене»: дисидент Микола Матусевич відвідав акцію на підтримку полонених
• Полон. «Маю надію, що скоро наш обмін». Історія Олени
• Полон. «Велика родина, в якої є одна мета». Історія Ольги
• Полон. «Жодного з полонених бійців 47-ї бригади «Маґура» досі не вдалося повернути додому». Історія Аліни
• Полон. «Мрію дожити до обміну онука». Історія Володимира і Тамари
• Полон. «Люди не розчиняються у повітрі». Історія Тетяни
• Полон. «Єдина вигода, за якою я сюди виходжу — привернути вашу увагу». Історія Дарини
• Полон. «Уявіть стан, коли розумієш, що там твою дитину розстрілюють»: історія Наталії і Ганни

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за покликанням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси й подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon
• PayPal: vokyluk@ukr.net